Почуття любові, це не те, що варто спрощувати

Мене завжди бісило питання про стиль моїх пісень. Що відповідь на це дає? Ти ж просто слухаєш і сприймаєш, формуєш у своїй свідомості розлоге враження, котре таким примітивним засобом як слова не передається. Більшість речей не можна описати словами. Слова це лиш тонка шкірка, а є ж ще глибина в кожному образі. Саме визначення стилю тієї чи іншої групи – применшує її значення, це наче вже було безліч подібного, а от іще одна цеглинка така ж як інші, в такому ж стилі. Так само в любові: ненавиджу розкладання періоду на етапи. Підганянням під дебільні терміни типу квітково-букетний період, одруження. Вони нагадують мені алгоритм робота: що наче пройшовши визначені, послідовні кроки, можна отримати щоразу однаковий результат. Тоді це буде нудно, і не вартуватиме намагань, не матиме цінності. Любов – як музика, має розвиватись, доповнюватись розкривати середину людини. Це пелюстки квітки, яка щоразу різна хоч і описується одними словами, і красу якої можна відчути лиш коли наближуєшся впритул, торкаєшся, вдихаєш її аромат. Не можна до любові ставитись як в кінченому радянському союзі – по утилітарному. Почуття це загадка, незбагненність. Коли все ясно і розкладено по категоріях, це вже не любов – це робота.